Якби ви знали, що на тій вулиці, якою ви постійно ходите на роботу, на вас може впасти цеглина, а змінити маршрут чи примусити ЖЕК відреставрувати будівлю неможливо, що б ви робили? Придбали би каску? Чи ходили би так само, сподіваючись на удачу?
Приблизно в такій мисленнєвій категорії для доказової медицини знаходиться питання про вакцинацію. Варто чи не варто? У всьому цивілізованому світі, де керуються науковими даними, дискусія давно завершена.
Вакцинація рятує мільярди життів щороку, а деякі захворювання завдяки їй взагалі щезли або знаходяться на межі зникнення.
У 20 столітті віспа забрала 300 мільйонів людей, а з 1980 року була подолана завдяки масовому щепленню, і більшість з вас навряд пам'ятає, яке це страшне захворювання; останні 40 років щелення від віспи не проводять, бо у ньому нарешті немає сенсу.
Поліомієліт, який викликав параліч у кожної 200-тої дитини, яка була інфікована, наразі майже здолали. Він продовжує виявлятись лише у деяких країнах Африки, Азії та Південної Америки. Тих, у яких великі проблеми з рівнем життя, соціальною сферою, розвитком науки.
А втім, у 2018 році в цілком європейській Україні зафіксували кілька випадків, і це дійсно було причиною для занепокоєння, бо подібних речей не має відбуватись.
Що таке вакцинація?
Якщо говорити мовою воєнних, це бойові навчання для організму.
В безпечних для життя умовах ми знайомимо його зі збудником, показуємо характерні риси (антигени). У їх ролі зазвичай виступають білки, що входять до складу бактерії або вірусу; іноді це спеціальним чином ослаблені та позбавлені здатності до розвитку і розмноження віруси, які не можуть викликати хворобу.
У відповідь на введення антигену імунна система задіює різні ланки реагування, зокрема негайну (клітинний імунітет, Т-лімфоцити) та більш віддалену за дією, зате специфічну (гуморальна ланка, антитіла). Ці агенти захисту, наче підрозділи спецназу, тренуються швидко впізнавати збудник за особливою будовою білка та формують варіанти імунної відповіді, щоб у майбутньому при зустрічі з реальним вірусом чи бактерією не витрачати дорогоцінний час та сили.
Через вакцину можна захворіти?
Ні, це неможливо, адже у препараті не міститься живого і спроможного до розмноження (реплікації) збудника. Найчастіше там є лише окремі його частини, що самі по собі не здатні викликати хворобу, цього не варто боятися.
Втім, після будь-якої вакцинації можуть бути очікувані місцеві та загальні реакції, і саме вони часто лякають людей.
До місцевих відносяться почервоніння, набряк та незначна припухлість у місці ін'єкції. Вони утворюються через мінімальне запалення, яке спровоковане навмисно: до складу щеплень входять речовини ад'юванти, які звертають на себе увагу імунної системи. Це можуть бути малі дози солей алюмінію, ртуті, які при цьому знаходяться у хімічно безпечній для людини формі, а кількість їх у вакцині менша, ніж у краплі вашої крові. Однак, введені внутрішньом'язово або підшкірно, вони приваблюють до себе клітини імунної системи, щоб ті прийшли і зустрілися з антигенами.
Коли захисні клітини знайомляться із введеним білком, вони ініціюють імунну реакцію, яка може проявлятись загальним підвищенням температури тіла, ломотою, слабкістю. Ці прояви нетривалі та проходять безслідно за 1-3 дні. Якщо вони виражені та порушують самопочуття, лікарі радять прийняти пігулку парацетамолу чи ібупрофену.
Вакцини створюють навантаження на імунітет?
Наша складна та багатокомпонентна захисна система має набагато більші ресурси, ніж ми уявляємо.
Щодня вона контактує із сотнями вірусів і бактерій, навіть якщо ви при цьому нічого не відчуваєте: більшість з нападників швидко знищуються без шкоди для організму. Тому введена вакцина не є чимось надзвичайним для тіла, а ад'ювантні речовини додають до неї якраз із метою посилення імунної реакції.
Існує міф, що кілька щеплень одразу можуть перенавантажити імунітет, унаслідок чого він ослабне, але це не так. Навпаки, вакцина активує цю систему та змушує працювати інтенсивніше.
Які проміжки між щепленнями треба робити?
За один раз (протягом одного дня) можна зробити декілька щеплень.
Для дітей створені рекомбінантні вакцини, де до складу однієї дози входить до шести антигенів різних збудників. А одночасно можна зробити додаткові щеплення, і за прийом малечу іноді захищать від десяти хвороб одразу.
Дорослим також можна робити два, три і навіть чотири щеплення за один візит до лікаря.
Інактивовані вакцини (яких більшість) також можна вводити з будь-яким проміжком, хоч на наступний день. Живі ослаблені щеплення (від вітрянки, вірусу папіломи людини, кору, паротиту і краснухи) роблять одночасно з іншими або через 28 днів.
Як часто треба щепитись?
Вакцини мають різну схему введення, яка складена за результатами численних досліджень. Вчені роками вивчають дію імунізації, перевіряють середній рівень антитіл протягом тривалого часу, спостерігають, чи інфікуються щеплені люди конкретною хворобою через рік, п'ять, десять років тощо. На основі отриманих даних науковці обирають найбільш вдалий варіант схеми щеплення і затверджують його в інструкції.
Є щеплення, які треба робити в дитинстві кілька разів, а потім періодично повторювати (наприклад, раз на десять років, як АКДП/АДП, тобто вакцинацію від кашлюку (дітям і вагітним), дифтерії та правцю), інші вводять курсом одразу, і пізніше більше не повторюють (гепатит В, вірус папіломи людини, вітрянка), а якісь треба робити частіше протягом всього життя (щеплення від грипу щороку).
Періодичність залежить від особливостей збудника та імунітету до нього, але головне пам'ятати, що дорослим теж треба вакцинуватись.
Які протипокази до щеплень?
Їх дуже мало, і ми легко їх перелічимо.
В першу чергу людині не вводять більше вакцину, на яку у неї раніше була серйозна алергічна реакція (анафілактичний шок). Таке ускладнення є вкрай рідкісним, однак воно передбачене, тому щеплюють людину у медичному закладі або на виїзному пункті вакцинації, де є спеціальна укладка препаратів на випадок миттєвої алергії.
Тимчасово відкласти вакцинацію варто, якщо у вас гострий період захворювання, наприклад, застудного, з температурою вище за 38 градусів. Загалом же навіть при легких симптомах ГРВІ можна вакцинувати, це жодним чином не шкодить.
Люди зі значно зниженим імунітетом не є пріоритетною групою для вакцинації, адже ймовірно не зможуть виробити адекватну імунну відповідь на щеплення, і доза буде витрачена дарма. Насамперед тут йдеться про пацієнтів з онкологічною патологією на фоні хімії або променевої терапії, людей з аутоімунними захворюваннями, які отримують імуносупресивне лікування, та тих, хто живе з ВІЛ інфекцією та не отримує антиретровірусних препаратів. Ці групи людей необхідно захищати від інфекцій методом кокона: всі навколо мають бути щеплені максимально, щоб інфекція не могла передаватись.
Як щодо людей із хронічною патологією та вагітних?
Пацієнтів із різноманітними супутніми хворобами потрібно щепити в першу чергу, адже для них захворювання, від яких ми можемо захистити, є набагато небезпечнішими, ніж для здорових людей. Короткочасна очікувана реакція імунітету на вакцину, навіть якщо вона неприємна, не несе шкоди та набагато краща, ніж захворювання.
Вагітних захищають усіма вакцинами, крім живих ослаблених (кір, паротит, краснуха, вітрянка, вірус папіломи людини), тому про ці щеплення варто подбати до настання вагітності. Особливо важливо щепити майбутню маму від кашлюку (у складі вакцини АКДП), адже тоді вона передасть антитіла дитині у її перші два місяці, поки малеча зможе сама отримати щеплення та захист. Також усі члени сім'ї мають бути вакциновані від грипу, бо немовлятам вводять цю вакцину лише з шестимісячного віку, а грип небезпечний для їхнього життя і до того.
То чи вакцинуватися?
Це не питання особистого вибору, як думають деякі противники щеплень, адже йдеться не про відмову від лікування якогось персонального захворювання. Інфекційні хвороби здатні передаватись та вбивати, у тому числі тих людей, які потрапляють у маленький відсоток невакцинованих за протипоказаннями або віком. Не буває “легких” або “безпечних” інфекцій, усі вони здатні знищувати пацієнта, і важко передбачити, який перебіг буде у тої чи іншої людини.
Маючи захист від майже 30 хвороб, нехтувати ним нелогічно і негуманно. Завданням всього людства є створити міцний колективний імунітет, коли у збудників просто не буде шансів для поширення. І це той порятунок світу, до якого ви можете долучитись.
Авторка - Дарина Дмитрієвська
Сімейна лікарка,
співзасновниця Асоціації працівників охорони здоров'я "Медичні лідери".
Авторка телеграм-каналу про доказову медицину "Вір мені, я лікарка" та
телеграм-боту, який лікує "Моя лікарка"
