Досить часто, коли батьки критикують або лають дитину, насправді вони бачать в ній свої негативні прояви.
Батьки не сприймають себе і тому не можуть прийняти певну поведінку дитини. Звідси виникають очікування, які накладаються на дітей.
Свої нереалізовані амбіції і бажання, щоб у дітей вийшло те, що не змогли самі батьки. Або в іншому сценарії, вони змогли зробити краще, ніж батьки.
Таким чином ми, дорослі, перекладаємо неприйняття власних слабкостей на дітей і вони також перестають приймати себе.
Якщо, наприклад, у мами в дитинстві був комплекс відмінниці і вона не приймає свої невдачі, то швидше за все, буде дуже упереджено ставитися до помилок дитини. В результаті дитина заперечує власні слабкості і не може їх виправити.
Виростаючи, вона втрачає внутрішню опору і починає слідувати зовнішній оцінці, намагається зробити те, за що хвалять або, у зворотній ситуації, зробити дуже жорстко навпаки.
Найнебезпечнішим в цьому є втрата себе, свого власного «я», своєї реалізації, своєю буттєвості.
Це призводить до великих і маленьких криз всередині дитини і позбавляє її самоідентифікації. Наслідки неприйняття себе особливо гостро переживаються дітьми в підлітковому віці.
Що ж робити?
Вчитися приймати себе в різних проявах. Завдяки цьому вчити дітей сприймати себе, як в успіхах, так і в невдачах.
Це означає, що потрібно навчитися приймати себе в різних «я», а потім передати цей досвід дитині.
Як тільки у дитини виникне прийняття себе, питання мотивації відпаде само по собі. Вона перестане боятися зробити помилку, а значить, будь-яка дія буде природньою і нічого не буде протистояти силі її бажання. Почне формуватися внутрішня опора.
Тож наберіться терпіння й сміливості та навчіться бачити себе в різних проявах, це допоможе почати приймати і любити дітей більш щиро.
І останнє, звичайно легко сказати - навчися приймати себе. У мене на практиці часто йде не один місяць, а те й рік роботи, щоб дитина змогла почати приймати себе в своїх слабкостях. Але, якщо ви докладаєте постійні зусилля, то результат не змусить себе чекати.
