Мабуть, немає таких батьків, які б не намагались ще змалечку розповідати своїм дітям про незнайомих дядьків на вулиці та про те, що розмовляти з ними, чи ходити кудись - ніні!
Та й взагалі, ця тема, здається, вже говорена-переговорена… але на практиці часто виходить якось так:
Це лише один з сотень соціальних експериментів, що проводяться по всьому світу. І кожен з них доводить - стара схема пояснень не працює.
З 38 дітей віком від 8 до 11 років, яких - в рамках схожого експерименту - намагався увести з дитячого майданчику “незнайомий дядько”, 28 погодились за лічені секунди…
До речі, в більшості таких експериментів батьки та ведучі роблять одні й ті ж самі помилки, завдаючи ще більшої шкоди психіці дитини. Що це за помилки та як не можна робити - читайте далі в статті...
А зараз поговоримо, чому стара добра розмова про правила безпеки не ефективна на практиці?
Дитячі психологи відповідають:
"Бо абстрактна розмова з маленькими дітьми не працює. Їм потрібно пояснювати наочно, на прикладах, в дії. Інакше дитина не співвіднесе розмову з життям і ніколи не застосує на практиці те, що почула. Посадивши дитину навпроти з наміром поговорити, можна тільки перевірити, чи добре у неї працює слух і пам'ять."
Дошкільнята можуть боятися темряви або павуків, але в незнайомцях вони рідко бачать небезпеку. Вони довірливі і відкриті, легко вступають в діалог з дорослим, особливо якщо він поводиться чемно та впевнено. Діти від 2 до 4 років товариські, готові піти з будь-якою людиною, яка їй посміхнулась.
До 5-7 років діти вже можуть відрізнити правду від брехні, але все одно не на рівні дорослого.
Діти - народ взагалі дуже довірливий і схильний до чужого впливу. А доросла людина з нечистими намірами, як правило, хитра і, без сумніву, хороший психолог. Обвести навколо пальця зможе не те що дошкільнят, а й школяра 1-4 класів. Навіть при постійному повторенні правил безпеки є ризик, що злочинець зможе підібрати потрібний «ключик» до дитини. Але вчити дітей недовірливо ставитися до незнайомців потрібно обов'язково. На жаль, часи такі...
Головне в цьому питанні - не перестаратися, щоб не прищепити дитині неприязнь до сторонніх людей на все життя.
Одна з основних помилок батьків - спробувати залякати дитину, замість того, щоб навчити його основам безпечної комунікації. Найперше правило, якого ми, зазвичай, вчимо дітей - не розмовляти з незнайомими, адже ті можуть вкрасти, завдати шкоди, зробити боляче. В результаті ми отримуємо налякану дитину, яка при цьому не вміє протистояти потенційній небезпеці. Замість того щоб навчитися спілкуватися і вибудовувати кордони, говорити «ні» і бути впевненою в собі, дитина починає боятися усіх оточуючих.
Інший варіант розвитку подій - дитина взагалі не засвоює це правило: не так просто усвідомити різницю між знайомим і незнайомим. Якщо ти спілкуєшся з дітьми на дитячому майданчику, чи можна говорити з їх батьками? А з іншими дорослими на тому ж майданчику? Як визначити, хто батько, а хто ні? Якщо людина назвала тебе по імені, він вже знайомий?
Тож як взагалі розповісти, навіщо дотримуватися деяких правил поведінки, а то й пояснити, чим загрожує їх недотримання?
Як аргументувати необхідність дотримання правил, не залякуючи дитину?
Знову надамо слово спеціалістам з дитячої психології:
Справа в тому, що аналітичний розум - це прерогатива дорослих: ми хочемо знати передісторію, причину і наслідки. У дітей все влаштовано трохи інакше. Маленькі діти дуже довіряють батькам. Їм цілком достатньо того, що так сказала мама. І це нормально. Ми даємо набір правил безпечної поведінки: не чіпати гаряче, не вибігати на дорогу, певним чином поводитися зі сторонніми людьми. Цілком достатньо пояснити, що якщо ми не знаємо людини, то не можемо передбачити заздалегідь, як вона себе поведе. Так що завжди безпечніше перепитати батьків.
Психологічна особливість розвитку дитини до 10 років у тому, що їй складно сприймати дієслова з часткою «не»: «не роби», «не треба», «не бери», «не розмовляй» та ін. В результаті ваші заборони сприймаються навпаки: «роби», «треба», «бери» і т.д.
Крім того, частка «не» не сприймається підсвідомістю, коли мова йде про незнайому для дитини тему або інформацію. А беручи до уваги те, що у школяра до 10 років ще мало життєвого досвіду і практично все, чому ви його вчите, ще нове і незрозуміле, сформульована з «не» фраза буде сприйматися підсвідомістю навпаки, і дитині буде хотітися зробити протилежне вашим словам..
- Перш за все розкажіть, що де б не знаходилася дитина, вона повинна знати, де у неї безпечний тил, куди їй безпечно втікати. Якщо вона вийшла зі школи - повертатися назад в школу, якщо з дому - додому. Якщо вона одна в місті - в найближчий магазин, людне місце, де можна звернутися до співробітника установи.
- Далі ми вчимо витримувати дистанцію. Спілкування з незнайомцем не повинно бути довгим, розмова не повинна бути детальною. При відповідях на питання потрібно обмежитися парою слів, а потім йти в безпечне місце.
- Не менш важливо пояснити дитині як тримати і фізичну дистанцію. Дитина повинна зрозуміти, на якій відстані від людини їй комфортно перебувати і навчитися не підпускати ближче: важливо пояснити дитині, де закінчується її особистий простір і що вторгнення іншої людини в цей особистий простір - тривожний дзвінок.
- До речі, мабуть, кожен з вас чув пораду (або й сам вчив своїх дітей) - кричати коли відчуваєш небезпеку.
Але на практиці це виявляється не так вже й просто. Навіть доросла людина може не наважитись кричати, що вже казати про дитину.
Саме тому потрібно робити акцент не на «якщо що - кричи!» або «не говори з незнайомцями», а на вироблення певних навичок і правил безпечного спілкування в цілому, з будь-якою людиною. - Діти часто уявляють злодіїв, як героя з фільму жахів: високий, плечистий, недоброзичливий чоловік зі злим обличчям. Поясніть дитині, що люди із поганими намірами бувають різні: це може бути жінка, приємний хлопець, дівчина чи навіть бабуся.
- Щоб дитина зрозуміла це, з нею потрібно працювати. Потрібно дати їй можливість спробувати на прикладі казок і мультфільмів визначити, хто позитивний герой, а хто негативний. Підібрати сюжети, коли людина здається хорошою, а потім несподівано робить погані вчинки. Дати дитині самій зробити висновок про непередбачуваність поведінки інших людей.
- Розкажіть, що адекватний дорослий НІКОЛИ не підійде до дитини з проханнями про допомогу, не запропонує солодощі, покататися на каруселі тощо.
- Попередьте дитину, які хитрощі можуть використовувати злочинці. Зброя більшості викрадачів - обман, а особливо прохання про допомогу. Діти, яких вчать бути чуйними, стають легкою здобиччю. Навчіть їх тому, що не реагувати на спроби чужих дорослих поспілкуватися - не соромно і не погано, це нормально.
- Покажіть дитині своїм прикладом, що треба звітувати один одному про свої кроки. Телефонуйте, йдучи з роботи, повідомляйте свої маршрути, час у дорозі. Почніть з себе, і дитина буде наслідувати ваші звички.
Пригадуєте відео соціального експерименту, яке ми показували на початку статті? Якщо у вас виникло бажання перевірити на практиці, чи засвоїла дитина усі ваші настанови - тримайте посилання на цікаву статтю, в якій описано, як це зробити правильно і не травмуючи психіку дитини.
P.S. Не забувайте підписуватися на нашу групу у Telegram - t.me/TASlife, та на нашу сторінку у Facebook - facebook.com/taslifeofficial
