1 лютого - День народження нашого Героя, Романа Бабича. Йому мало б виповнитись 38 років, але війна передчасно забрала його життя.
Тому сьогодні ми, його друзі й колеги, згадуємо про нашого Рому й ділимося найтеплішими та найприємнішими спогадами.

Андрій Куц:
Мало хто знає, що ми з Романом навчалися разом в Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця, де й почали перший раз працювати разом на кафедрі «Анатомії». А вже кілька років по тому, вдруге – в TAS Life.
То був цікавий час та яскраве студентське життя. Роман завжди жив на повну і йому сумно було займатися чимось одним. Тому ми разом ходили в спеціальний Клуб «Медик», де я співав у хорі, а він обрав для себе танці в народному ансамблі танцю «Метелиця» при університеті.
У танцювального колективу було два коронних номери: «Гопак» та «Метелиця». Роман був одним із солістів. Його фірмовий гопак я пам’ятатиму завжди. Наше життя було дуже насичене: пари – робота на кафедрі – заняття співами та танцями, підготовки до виступів.
Пам’ятаю один випадок на генеральній репетиції. Ми проводили її у приміщенні, яким керував дуже принциповий чоловік, а головним правилом було не заходити у приміщення без змінного взуття. Тобто, хай хоч що там буде за вікном, всі мають бути у змінному взутті. І ось, якось я прихожу на репетицію і дивлюся - якийсь шум і гам, нічого не розпочинається. І тут помічаю, що все через те, що Роман забув своє змінне взуття! О, Боги! Наш принциповий чолов’яга ніяк не хотів впускати головного соліста, без якого не може відбутися репетиція. Вгадайте, що зробив Роман? Так, він зняв взуття та танцював босим!
В цьому був весь Роман. Ніщо і ніхто його не зміг зупинити перед досягненням того, чого він хотів. Так було в навчанні, в роботі, в особистому житті. Завжди цілеспрямований, чіткий, справедливий, принциповий. Заради допомоги людям він був готовим пожертвувати собою та власними інтересами. І це не просто на словах, а й на ділі.
Таким запам’ятаю його назавжди.
Іван Олексюк:
Я пам’ятаю Рому з тих часів, коли я повернувся працювати в TAS Life.
Завжди позитивний, професійний, добрий, готовий прийти на допомогу, порадити. Пам’ятаю, як під час COVID-19 я отримав купу рекомендацій від лікарів та знайомих і, чесно кажучи, розгубився і не знав, що з того усього переліку слід приймати, а що ні. Зателефонував Роману і він чітко по полочках розклав все, що слід зробити. З ним було цікаво завжди спілкуватися на різні теми: по роботі, і поза нею.
А ще він був скромний. Ніколи не пишався тим, що він і для кого робить. Якісно надавав допомогу і консультації кожній людині, не залежно від того, яку посаду ця людина займає чи положення в суспільстві.
Як ось історія про врятовану руку Дмитра Яроша - українського громадсько-політичного діяча, військовослужбовця, колишнього лідера організації «Правий сектор» у 2014—2015 роках. Роман надавав йому допомогу, як і будь-кому, кому вона була потрібна. Якісно надана допомога врятувала руку Дмитру, про що він неодноразово згадував у численних інтерв’ю. А наш Роман ніколи цим не вихвалявся.
В моїй пам’яті він буде саме таким: скромним, сильним, професійним.
Юлія Трохименко:
Рома, напевно, найвідповідальніший співробітник компанії. Я пам’ятаю одну історію, коли потрібно було провести «День безпеки» для школярів, на який нас відправила наш директор з маркетингу, коротко сказавши: «Нічого не бійтеся, буде Рома, він вам все розповість як діяти».
Ми приїхали на місце, де була ціла купа дітей. Нас було три дівчини, матусі із досвідом, ми на це дивилися і не знали, з якого боку почати. І тут Роман, наче лицар в обладунках, каже «Спокійно. Робимо ось так». Тобто з нас трьох мам найкраще вмів поводитися із такою купою дітей лише Рома.
Роман для мене буде завжди усміхнений, профі своєї справи.

Владислав Махлай:
Роман - то скеля. Чесний, відвертий, порядний та цілеспрямований. Щиро вірив у власну справу та мав неймовірне бажання допомагати людям. Ми не часто перетинались у проєктах чи інших бізнес-процесах, тому в моїй пам’яті Роман запам’ятається, в першу чергу, своїми людськими якостями, тим, яким повинен бути справжній чоловік та воїн.
Ростислав Борисенко:
Наше спілкування з Ромою не обмежувалося лише робочими питаннями.
Рома… Він був завжди відданою людиною на роботі, щирою - в особистому спілкуванні, був готовий прийти на допомогу, викладався на повну у кожній справі, яку б він не розпочинав.
Пару років тому в мене був надрив сухожилля в плечі. Лікарі радили робити операцію, але було важко прийняти рішення щодо неї. Мені потрібна була порада – як професійна, так і просто людська. Можливо, мені необхідна була звичайна підтримка.
Після візиту до лікаря я зателефонував Ромі, пояснив свою проблему. Ми просто поговорили і я отримав таку бажану підтримку. До сих пір пам’ятаю, як в кінці розмови Рома пожартував: «Ну, Ростиславе, що можу сказати. Сонечко на турніку перед своїми дітками вже не покрутиш. Слід прислухатись до порад лікарів, якщо потрібно – то треба оперуватися».
Ось таким був наш Рома: з гумором, професійним і чітким у своїх діях. І саме головне - був людяним, з щирим відкритим серцем.
Олена Тузинська:
Про Романа у мене є багато приємних, теплих спогадів.
З останнього, що найбільше спливає в моїй пам’яті – поїздка до Одеси на семінар до Партнерської мережі і його лекція. Найкращого лектора годі й шукати, Роман володів неймовірною харизмою, мистецтвом переконання, та вмів тримати увагу аудиторії на всі 100%. Ця лекція з діамантом в кінці запам’ятається мені надовго, я навіть в кінці дуже розчулилася. В моєму житті жоден лектор на мене не справив такого враження, як Роман, як на лекціях по темі страхування життя, так і на лекціях–тренінгах по тактичній медицині.
Роман був професіоналом у всіх сферах, за які б він не брався. Трохи більше двох тижнів назад, коли мені довелося з медбратом швидкої проводити реанімацію моїй мамі, я згадувала та дякувала Роману за те, що навчив нас основам першої домедичної допомоги. Він завжди казав: "Сподіваюсь вам це не знадобиться, але знати ви маєте".
В професійній діяльності Роман був для мене наставником, завдяки його рекомендаціям я зараз обіймаю посаду в компанії та очолюю департамент, яким він раніше керував.
Він завжди підтримував та допомагав мені в роботі, навіть коли ми працювали вже в різних компаніях. А коли повернувся до нас вдруге, то й тут не залишався осторонь і завжди давав поради по змінам в процесах, та корисні рекомендації по андерайтингу.
Буду пам’ятати його таким: життєрадісним, не байдужим до справи, якою займається, і до людей, які його оточують, він був професіоналом своєї справи і просто чудовою людиною.

Наталія Стихальська:
В мене було дуже багато спільних проєктів з Ромою. Це і створення програм страхування, і проведення презентацій, майстер-класів, написання блогів, навчання, відео, івенти, участь в панельних дискусіях…
З ним ніколи не було страшно починати щось нове, те, чого ти до цього часу навіть не пробував. Він якось вмів так направити, підбадьорити, надихнути, що ти повертався на своє робоче місце і творив… Для мене в моїй професії це дуже важливо.
Наш останній проєкт, який я так і не наважилась продовжити без нього – це курс з «Фінансової грамотності». Я удосконалювала, переробляла його, і чекала, коли Ромочка повернеться і ми знову все відтестуємо та запустимо оновлений курс.
Його дітки та племінник були нашими «таємними споживачами» і тестували все те, що ми розповідали. Було так круто, ми так пишалися нашими маленькими випускниками, які запускали власну справу. Його фраза «Ми з Наталочкою тут підготували…», вона у мене в голові постійно… В нас був дуже класний тандем.
Було багато планів та ідей, які ми хотіли втілити. І курс для дорослих, і для тінейджерів… «Нам лупати цю скелю разом» - посміхаючись казав мені Роман у разі, якщо у мене кудись зникало натхнення. І все одразу ставало на свої місця. Адже разом…
Я відчуватиму його підтримку завжди, а його посмішка зігріватиме моє серце. І хто знає, можливо, за такої підтримки я створю ще щось дуже цікаве та корисне.

Оксана Пацеля (Скрипкіна):
Роман – це дуже світла людина, яка здатна заспокоїти та підтримати в ті випадки, коли здається, що увесь Світ перевернувся з ніг на голову. Пам’ятаю його фразу, яку він мені казав в таких ситуаціях «Оксаночка, зараз все вирішимо. Все зробимо як треба». А ще він завжди посміхався, навіть у самих складних ситуаціях. І відразу ставало спокійно і впевнено.
Таким його буду пам'ятати: людиною, яка завжди дарувала впевненість і радість.
Людмила Мітякіна:
Такої багатогранної людини, як Роман, у мене в команді не було. Він розумів мене з півслова. Я лише поділюся думками, а він вже про це потурбувався, там домовився, те організував…
Ми провели багато часу на сцені та за її лаштунками, підготували та реалізували величезну кількість проєктів, проїхали тисячі кілометрів як по Україні, так і за кордоном.
З Ромою завжди було легко, з ним ти отримував колосальну підтримку, його посмішка зігрівала. Він був людиною з великої літери. Не часто так буває, що людину люблять і сприймають усі. А Роман був саме таким. Його обожнювала вся команда Партнерської мережі.
Я пам’ятаю нашу поїздку до Чехії. Рома мріяв побувати в цій країні. Ми відвідували Чеський Крумлов, гуляли вуличками Праги, куштували рульку та чеське пиво. Це була неймовірна поїздка… Як і всі, куди вирушав Роман.
Він був дуже людяний. Пам’ятаю, як на останніх місяцях моєї вагітності ми їздили у відрядження і він увесь час переживав за мене та допомагав.
Для мене Роман залишиться завжди неймовірним, багатогранним, усміхненим та турботливим. Найкращим бізнес-партнером.

Анна Панфілова:
Наш Ромчик був геніальним у всьому, чим би він не займався. Я, як і Роман, займаюся народними танцями і у нас була спільна мрія станцювати разом на якомусь корпоративі. Запалити по-справжньому та показати усю красу українського танцю.
На жаль, це залишиться тепер не реалізованою мрією… Він назавжди в наших серцях.
Якщо у вас є ваш спогад про Романа, яким би ви хотіли поділитися, пишіть в коментарях до цієї публікації.
Нижче ми зробили підбірку відео, фото та публікацій про Романа, які вам буде цікаво подивитися.
Публікації
Ярош: Янукович поставив пляшку горілки на стіл і спитав: "Якою мовою будемо спілкуватися?"
Урятував близько 600 військових: загинув Роман Бабич - Герой України
Відео
Фото




Останні світлини Романа Бабича за роботою з пораненими 93 омбр, опубліковані пресофіцеркою 93-ї окремої механізованої бригади "Холодний Яр" Іриною Рибаковою. Тієї ночі Роман і його троє колег загинули.
Ромчику, ти назавжди в наших серцях!
Твоя команда TAS Life













Мальцева Анастасія
Вітаюусіх. Хочу поділитись і своїми спогадами про Романа Бабича. Я прийшла працювати в СК ТАС у травні 2012 року із керуючої компанії. Нова людина, ще й з ненависної КК… Усі були налякані та збентежені. Мені необхідно змінити строки подання звітності і я іду на першу робочу зустріч із Директором ДКС Романом Бабичем. Він запросив купу людей, я нікого не знаю… мені було лячно. Я розповіла про процес, як він відбувається, що необхідно змінити і на що це вплине. Він мене вислухав пильно і мовчки і сказав: ” Добре, ми це зробимо”. Я вже приготувалась до довгих дебатів, а тут так все просто, що я не повірила… Я ще перепитала, точно ви згодні? Він перепитав колег, ті погодились і сказав: ” Так все зробимо”. Це була найкраще і найшвидше вирішення питань у моєму житті. І я буду його пам’ятати завжди. І все, що Рома обіцяв, всё виконали. І його слову я завжди вірила.
Другий важливий момент у моєму житті Рома відіграв, коли врятував мене від панічної атаки. Я зі школи дуже боялася висоти. Мене підлітки хотіли скинути із даху девятиповерхівки на забаву, тоді врятував мене якийсь дядько, що почув крики, і після цього я не могла знаходитись на відкритому просторі вище 2 метрів. І ось нас збирає керівництво, треба подолати себе і вилізти на дерева у мотузковому парку на ВДНГ і пройти перепони. Я пережила своє життя ще декілька разів допоки проходила всю найлегшу полосу перешкод… Ці відчуття я буду пам’ятати завжди. І я не могла проявити слабкість (так я собі казала весь час). Але в кінці мені треба було стрибнути вниз і пролетіти у повітрі у сітку. І тут я не змогла, я почала плакати, кричати, щоб мене зняли звідти. І тут прийщов Рома, почав мене заспокоювати. Я вже не пам’ятаю, що він мені казав, але я стрибнула і потім довго ревіла від своєї слабкості. Дякуючи Ромі я змогла спуститись і пережити той коятий страх.
Дякую, Рома, що ми працювали разом, що я знала тебе. Ти завжди будешь у наших серцях і згадках. Наш Герой!
Досі не вірю, що ти пішов… Але я знаю, що тобі добре. Лише ми егоїстично хочемо повернути людей, що нам найдорожчі. Світи нам з небес.
Анастасія Малашенко
Я також хочу приєднатися до слів подяки неймовірним, неповторним, найкращим!
Так! Це саме так! Війна забирає найкращих людей, після смерті яких залишається прірва і цю дірку не залатати роками.
З Ромою я познайомилася у далекому 2008 – му. Я працювала в Страховій ТАС і в моїй пам’яті тільки теплі та приємні спогади.
Це неймовірно добра, чуйна, відкрита і душевна людина…..була……
Невже так і буде, не вірю!
Я пам’ятаю ці відкриті очі, які завжди були готові вислухати і дати пораду.
Ромчик – душа компанії.
Потім, через 12 років, знову мені пощастило бачити Ромчика, вже монтуючи фільми з медичними порадами для каналу Лікар Голод.
Захоплююся мужністю, силою і відвагою наших воїнів.
Назавжди в моєму серці!
Вічна пам’ять Герою!
Не забудемо подвигів Українських синів!
life TAS
Анастасіє, дякуємо, що поділились своїми спогадами.