«Тобі тут не місце»
«Ти недотягуєш»
«Тобі просто пощастило!»
«Скоро вони зрозуміють, що ти не такий вже й розумний»
Коли-небудь чули ці фразочки у себе в голові? Тоді ви не самотні. Це і є синдром (або ж феномен) самозванця (англійською imposter syndrome).
Це почуття не пов'язане ні з рівнем розвитку кар'єри, ні з успішністю - з ним може зіткнутися як стажер, який потрапив у велику компанію, так і топ-менеджер.
Згідно зі статистикою, близько 70% людей хоча б один раз в житті відчували себе самозванцями.
У різний час своїми переживаннями про «синдром самозванця» ділилися Мішель Обама, Том Хенкс, Джим Кері, знаменитий письменник Джон Стейнбек, актриси Джоді Фостер, Меріл Стріп і Емма Уотсон і навіть Ейнштейн.
Синдром створює реальні проблеми в роботі. Наприклад, людина з синдромом самозванця боїться взятися за нову справу. Вона сумнівається в собі, тому відтягує початок роботи або занадто довго доводить її до ідеалу.
Люди з цим синдромом спеціально ставлять собі більш легкі цілі, не виявляють ініціативу і відмовляються від цікавих пропозицій. Вони можуть просити меншу зарплату, ніж колеги по цеху або не розповідати про нові ідеї.
Хто в зоні ризику?
Про синдром самозванця вперше заговорили в 1978 році професор психології Поліна Кленсі і психолог Сюзанна Аймс.
Вони виявили, що багато хто з їх клієнток не можуть прийняти власний успіх і свої досягнення - замість цього клієнтки вважали, що причина в їх успішності, чарівності, в тому, що у них є потрібні контакти і що вони вміло прикидаються більш компетентними.
Синдром самозванця не є психологічним діагнозом, але з цим станом в тій чи іншій формі стикається безліч людей.
Людина необов'язково відчуває себе самозванцем весь час і в усіх сферах, це почуття може виникати епізодично.
Синдром самозванця рідко обумовлений реальною відсутністю знань і умінь. Набагато частіше зустрічається зворотна ситуація: некомпетентній людині не вистачає знань, щоб зрозуміти, що вона некомпетентна і це стає причиною надмірної самовпевненості (той самий "ефект Данінга-Крюгера").
Пізніші дослідження показали, що до проявів цього синдрому схильні не тільки жінки, а й чоловіки - але проблема від цього не стає менш гострою. Вкорінена нерівність в оплаті праці пов'язана в тому числі і з тим, що жінкам важче добиватися підвищення, ніж чоловікам: там, де чоловік з більшою ймовірністю буде відстоювати свої права, жінка часто не хоче діяти, тому що боїться здатися «важкою» і «незручною» в роботі (пам'ятаєте, ми писали про це в блозі). Синдром самозванця грає тут не останню роль: жінкам нелегко просити про підвищення, якщо вони не відчувають себе гідними його.
А я - самозванець?
Щоб це дізнатися, дайте відповідь на наступні питання:
- Ви часто приписуєте власний успіх удачі, правильному моменту або збігу обставин?
- Ви згодні з твердженням, що «якщо зміг я, то і будь-хто зможе»?
- Ви страждаєте через дрібні помилки чи недосконалості у своїй роботі?
- Ви відчуваєте себе пригніченим навіть через конструктивну критику, бачачи в ній прямий доказ вашої непридатності?
- Коли ви досягаєте успіху, у вас з'являється відчуття, що ви знову всіх обдурили?
- Ви турбуєтеся про те, що вас «викриють» і це тільки питання часу?
Якщо ви відповіли ствердно на більшість питань - читайте далі, там про вас ;)
Типи «самозванців»
Прояви «синдрому самозванця» відрізняються у різних людей.
Валері Янг, експерт по «самозванцям», створила класифікацію людей, схильних до цього «синдрому».
«Перфекціоністи». Ставлять собі завищену планку, а потім навіть якщо виконують цілі на 99%, відчувають себе невдахами. Будь-яка помилка - і вони сумніваються в своїй компетентності.
«Експерти». Постійно ходять по тренінгах і збирають сертифікати, намагаються отримати зайву детальну інформацію перед початком будь-якого проекту. Бояться виглядати дурнями, тому соромляться задавати питання під час робочих зустрічей. Не візьмуться за проект, якщо не відповідають всім формальним критеріям, зазначеним у вимогах.
«Природні генії». Звикли, що в дитинстві їм все давалося легко. Тому коли доводиться багато працювати для досягнення мети, вважають це ознакою своєї некомпетентності.
«Солісти». Відчувають, що зобов'язані все робити самостійно, а звертатися за допомогою - значить, розписуватися в своїй неспроможності.
«Супермени» / «супервумен». Змушують себе працювати більше за інших, щоб довести свій рівень. Намагаються домогтися успіху у всіх сферах життя - на роботі, в сім'ї, у відносинах - і можуть відчувати серйозний стрес, коли щось не виходить.
Хто винен?
Психологи традиційно вважають, що причини синдрому самозванця треба шукати в дитинстві, адже саме тоді закладаються наші базові «настройки».
Наприклад, батьки або вчителі можуть вимагати ідеальної поведінки, високих оцінок, демонструвати неприпустимість помилок.
Це в подальшому закладає впевненість, що ти хоч трохи, але не дотягуєш до покладених на тебе очікувань. На півміліметра не дістаєш до планки якості.
Від батьків можна почути такі висловлювання на адресу дитини: «Ти повинен вчитися добре і в усьому бути першим!» «Вчителька похвалила твір? Але ж ми з тобою знаємо, що ти міг написати краще». «Четвірка в школі? Як так, це не твій рівень». «У нас в родині ніколи не було трієчників!»
Бувають і інші ймовірні причини: коли в родині кілька дітей, на них можуть щедро розвішуватись ярлики. «Ось Оля у нас гарна, а Маша - розумна». Такий ярлик закладає у дитини впевненість, що так склалося, так природа дала, просто пощастило. Або ще гірше - порівнювали постійно з іншими дітьми: з братами, сестрами або взагалі чужими (привіт, "син маминої подруги"!)
Також нерідко батьки закладають відчуття переваги: «Та ти просто геній!». Далі дитина відчуває себе ідеальною і повинна зберегти цей статус в майбутньому. І забиває собі в голову, що розчарувати батьків і тих, хто в неї вірить, вона не має ніякого морального права. А на «реальному ринку» це зробити складно, тому людина з розгону налітає на бетонну стіну життя.
Вступаєш, скажімо, у престижний вуз, а там сюрприз: усі розумні, не тільки ти. І ось ти вже неповноцінний «самозванець». А коли починається робота, таким людям стає ще складніше.
Відчутно впливає й ситуація, коли на невдачі дитини слідує сувора і надмірна ракція з боку дорослих. При цьому успіхи сприймаються як щось само собою зрозуміле. А якщо і заохочуються, то холодно. Це в подальшому викликає проблеми зі здатністю приймати свої успіхи і позитивний фідбек.
Якщо ви молоді батьки - тепер у вас є ще одна підказка, як уникнути багатьох помилок у вихованні дитини.
А якщо так виховували вас самих, що ж, не все втрачено і далі ми розповімо, як впоратися з синдромом самозванця самостійно.
Що робити?
По суті, позбутися синдрому самозванця просто: зніміть маску. Не будьте самозванцем.
Тиск, біль, дискомфорт - все через скритність. Як ми вже встановили, 70% успішних людей в якийсь момент життя відчували це. Значне число людей переживає це прямо зараз. Тому не бійтеся опинитися в більшості.
Не бійтеся розмовляти про свої відчуття з іншими. Ні, ви не повинні відправити всім своїм друзям і колегам e-mail «Я САМОЗВАНЕЦЬ!». Самобичування теж не потрібно. Вам просто варто з кимось поділитися тим, що ви відчуваєте. Ви страждаєте в тиші, бо мовчите. Розмовляти з іншими - ефективна стратегія. Ми не можемо знати, що діється в голові у іншої людини, хоча цілком можливо, що вона так само спантеличена. Тому прикладайте зусилля, щоб навчитися спілкуватися з оточуючими. Коли ви побачите, що люди, якими ви захоплюєтеся (або яких боїтеся), теж час від часу турбуються про свої досягнення, ви зможете по-новому поглянути на власні тривоги.
Поговоріть з кимось, хто, як ви припускаєте, стикався з синдромом самозванця і знає, як з ним впоратися.
І ще парочка корисних прийомів
Просіть поради. Самозванець настільки боїться викриття, що зводить до мінімуму свої контакти на роботі. Якщо будете залишатися наодинці зі своїми сумнівами, це тільки погіршить синдром.
Абстрагуйтеся від автоматичних думок про те, що ви самозванець. Просто «дозвольте їм бути» або записуйте, але не витискайте їх і не сперечайтеся з ними в голові. Пам'ятайте, що це тільки думки, а не реальний стан справ.
Аналізуйте свій життєвий досвід. Вам необхідно збирати докази своїх досягнень, не забувайте відзначати свій внесок.
Вчіться приймати помилки і невдачі. Часто «самозванці» не сприймають ніякий результат крім бездоганного, тому важливо пам'ятати: не можна (і не потрібно) завжди бути ідеальним, можна просто бути досить хорошим в тому, що ти робиш.
Іноді синдром самозванця виникає, коли ми виходимо із зони комфорту.
Необхідно навчитися пов'язувати це почуття невпевненості не з острахом, а з новими перспективами. Люди занадто часто зациклюються на процесі досягнення цілей. Але щоб дійсно рухатися вперед, іноді необхідно зупинитися, щоб озирнутися назад і усвідомити цінність пройденого шляху.
За матеріалами мережі Інтернет.
