«Гроші, якими володієш, – знаряддя свободи; гроші, за якими женешся, – знаряддя рабства», – зауважив у своїй «Сповіді» Жан Жак Руссо.
В якомусь сенсі в цій ємній фразі міститься основний аргумент всіх прихильників безумовного базового доходу: якщо забезпечити  мінімальні виплати усім громадянам, то кожна людина стане більш вільною, а суспільство – більш справедливим.

Що таке безумовний дохід і як він працює?

Ідею універсального або безумовного базового доходу (англ. – Guaranteed minimum income) експерти та політики всього світу активно обговорюють вже не перший рік.
Падіння добробуту середнього класу, відсутність прогресу в боротьбі з бідністю, а також цифрова революція і роботизація економіки, які ведуть до скорочення традиційних робочих місць і доходів населення, змушують експертів і політиків замислюватися про те, щоб виплачувати кожній людині певну суму грошей без додаткових умов.
Одні бачать в ідеї універсального базового доходу відповідь на виклики сучасності, а інші вважають, що вона недосконала з моральної та соціальної точки зору.

Розберемося, хто з них правий? 😉

 

ЗА чи ПРОТИ?

Прихильники безумовного базового доходу мотивують доцільність його введення зниженням рівня бідності населення.
Також його позиціонують як інструмент подолання кризи на ринку праці, яка потенційно може виникнути внаслідок чергового витка технологічного прогресу.
Він може замінити існуючі численні соціальні допомоги, отримання яких вимагає дотримання безлічі умов, і відповідно, розгалуженої бюрократії, яка перевіряє дотримання цих умов, перш ніж видати посібник нужденним.

Противники ідеї наголошують на тому, що це обійдеться занадто дорого, а люди кинуть працювати і стануть важким тягарем для економіки. Також ця ідея приречена на провал в менш заможних країнах з погано розвиненою системою соціального захисту. А оскільки введення базового доходу має на увазі радикальну реформу існуючої системи соціального захисту, багатьом активістам боротьби з бідністю це не подобається.

 

Експерименти

Щоб з’ясувати, які наслідки матиме введення базового доходу в реальному житті, а не в теорії, вже протягом півстоліття по всьому світу проводять числені експерименти. Розкажемо про найцікавіші з них.

США

У 1960-х та 1970-х роках декілька регіонів США тестували механізм, пов’язаний з безумовним доходом – так званий негативний податок на прибуток. В рамках такої програми люди, які заробляли менше встановленої суми, отримували грошову підтримку від уряду.
В результаті люди стали працювати менше, але не набагато: не більше 5-7% серед глав сімей і трохи більше серед інших працюючих членів сімей.
Однак повальної відмови від роботи не відбулося, а ті з піддослідних, хто скоротив робочий час, використовували час, що звільнився, для інших цілей, в тому числі для навчання.
Нещодавнє соціологічне опитування показало, що 46% американців підтримують ідею базового доходу, якщо він становитиме від $500-2000. Сприймають негативно 35% респондентів, 19% утрималося. Найбільшу прихильність виявила молодь.

 

Німеччина

18 серпня 2020 року в Німеччині розпочався експеримент, в межах якого групі з 120 осіб будуть щомісяця протягом трьох років виплачувати по 1200 євро без будь-яких вимог. Експеримент проводить Німецький інститут економічних досліджень. Бюджет на дослідження зібрали пожертвами. В ході експерименту учасників попросять заповнювати анкети про їхнє життя, роботу й емоційний стан, щоб зрозуміти, наскільки значний вплив надасть базовий дохід.
Однак міністр фінансів Німеччини Олаф Шольц, не чекаючи завершення експерименту, вже відкинув ідею введення безумовного базового доходу на рівні держави:
“Це було б неолібералізмом. І якщо вважати чесно і правильно, то це непомірно високі витрати… Це підірвало б багато досягнень соціальної держави, такі як пенсійне страхування або страхування на випадок безробіття“.

Фінляндія

Впродовж двох років – з січня 2017 по грудень 2018 – двом тисячам безробітних громадян віком до 28 років виплачували щомісячний платіж у розмірі 560 євро.
Влада сподівалася, що безумовна виплата змусить працездатних, але малозабезпечених людей шукати роботу. Виявилося, що вони це роблять не набагато активніше, ніж інші безробітні… Гроші, до речі, виплачувалися незалежно від того, знайшла людина роботу чи ні.
З іншого боку, у експерименту був і позитивний ефект, не пов’язаний із працевлаштуванням. Згідно з опитуванням, учасники стали відчувати себе більш впевненими, щасливішими та фізично здоровими, а ще в них знизилося відчуття стресу.
Однак, по закінченню двох років експеримент вирішили достроково припинити.

 

Швейцарія

А в Швейцарії у 2016 році вирішили почати не з експериментів, а одразу з референдуму про внесення поправки до Конституції країни, яка гарантує основний дохід усім громадянам. Пропонована сума становила 2500 швейцарських франків на місяць, або близько 1700 доларів США. Однак, в результаті референдуму, швейцарці відхилили цю ідею – 77% проти 23%.
Найпереконливіший аргумент проти гарантованого доходу висунула права Швейцарська народна партія, заявивши, що Швейцарія зможе з легкістю дозволити собі таке нововведення, але тільки не в умовах відкритого ринку робочої сили.

“З відкритими кордонами це абсолютно немислимо, особливо в Швейцарії, де такий високий рівень життя, – сказав Лузі Штам, член парламенту від Швейцарської народної партії. – Якщо ви кожному швейцарцю будете платити гроші, то мільйони людей захочуть переїхати до Швейцарії“.

Однак, незважаючи на те, що переважна більшість швейцарців відкинули цю перспективу, її автори заявили про “сенсаційний успіх”. Вони заявили, що для них, в першу чергу, було важливо не схвалення більшості, а залучення в дискусію якомога більшої кількості жителів. “Це набагато більше того, на що ми розраховували (а ми розраховували приблизно на 15 відсотків). Це означає, що дискусія виходить на міжнародний рівень“.

Кенія

Експеримент проводився протягом 2017—2019 років. Розмір виплат склав 20-30$. За перші півроку проведення експерименту добробут більшості громадян Кенії збільшився. При цьому багато кенійців зайнялися розвитком бізнесу, не покидаючи при цьому основної роботи. Близько 81% кенійців заявили, що будуть заощаджувати гроші. Також більшість із них вкладають гроші в бізнес, купують риболовецьке спорядження, велику рогату худобу, витрачають ці кошти на освіту

Аляска

Одним з найцікавіших є феномен Аляски, де в 1969 році була відкрита нафта.
Тоді губернатор Аляски республіканець Дж. Хаммонд запропонував ідею перерозподілу нафтових прибутків резидентам. Під його патронатом у 1976 році був створений фонд “Alaska Permanent Fund” для забезпечення добробуту нинішнім і наступним поколінням (25% доходів від експорту нафти розподілялись між жителями анклаву). Процент від нафтових доходів акумулюється у фонді, після чого ці кошти інвестуються та управляються незалежними корпораціями. Дивіденди виплачуються щорічно кожному резиденту, який проживає на Алясці більше 6 місяців протягом року. Перший дивіденд був виплачений у 1982 році у розмірі 1 000 доларів, а у 2015 році ця сума перевищила вже 2 000 доларів. Загалом суми виплат залежать від ціни на нафту, структури інвестиційного портфелю, а також макроекономічних умов.

 

Канада

Однак найбільш глибокі дослідження цієї теми проводилися урядом Канади з 1974 по 1979 роки в невеликому містечку Дофін, де на той час проживало 10 000 чоловік. Результатом став так званий МІНКОМ (MINCOME) – гарантований річний дохід для кожної сім’ї Дофіна, а також ряду жителів сільських громад по всій провінції Вініпег.

МІНКОМ і досі залишається одним з найвпливовіших досліджень базового доходу в розвинених країнах.

Однак в середині експерименту в країні змінилася правляча партія і припинила фінансування, а дослідникам було запропоновано архівувати дані для подальшого аналізу. База даних не була створена, і результати МІНКОМ довгий час залишалися не вивченими.

Лише через кілька десятиліть Евелін Форгет, економіст з Університету Манітоби, зайнялася дослідженням даних.
У Національному архіві Канади вона вивчила 1800 запорошених картонних коробок – з інформацією про кожну сім’ю, яка отримувала базовий дохід.
Форгет оцифрувала матеріали і зіставила їх з базою даних Програми медичного страхування Канади, яка створювалася приблизно в той же час. Це дозволило їй порівняти здоров’я одержувачів МІНКОМ із здоров’ям людей, які його не отримували.
В результаті багаторічної роботи в 2011 році було опубліковано її дослідження «Місто без бідності», що миттєво стало надпопулярним.

З’ясувалося, що сім’ї, які отримували МІНКОМ, рідше лягали в лікарню, з ними відбувалося менше нещасних випадків і травм. Форгет виявила, що різко скоротилися й психічні захворювання. Хлопчики частіше закінчували школу з гарними оцінками, а дівчата з меншою ймовірністю народжували до 25 років.

Програма вивела більшість учасників за межі групи бідності. При цьому скорочення зайнятості в Дофіні було незначним. «У групі піддослідних, які працювали повний робочий день і приносили основний дохід в сім’ю, зниження зайнятості практично не виявлено» – зазначила Форгет. «Ніхто не відмовлявся працювати». Отримання грошей послабило занепокоєння за економічний добробут, що дозволило сім’ям інвестувати в своє здоров’я і будувати більш довгострокові плани.
Результати експерименту МІНКОМ тепер служить джерелом натхнення для введення базового доходу в Канаді. Ліберальна партія Джастіна Трюдо серйозно займається цією ідеєю. Є кілька публічних петицій, щоб додати її в програму партії, а парламентський комітет, очолюваний лібералами, рекомендує федеральному уряду вивчити цю ідею.

І результати експериментів

Якщо проаналізувати всі ці дослідження, то коротко можна зробити наступні висновки.
Отже практика безумовного базового доходу:

• позитивно впливає на рівень здоров’я та освіти (У Зімбабве, наприклад, підтримка населення грошовими переказами протягом одного року підвищила рівень вакцинації серед дітей та покращила показник відвідування школи),
• зменшує рівень депресії та стресу,
• у людей з’являється більша впевненість та відчуття фінансової безпеки,
• відбувається зростання підприємництва (наприклад, у Намібійському експерименті підприємництво зросло на 301%. В експерименті Індії в селах, де проходив експеримент, підприємництво виросло втричі, ніж в контрольних селах).
• зростає частка домогосподарств, яка отримала право власності на житло (експеримент у Індіані продемонстрував, що за три роки цей показник зріс із 23 до 34%).

Цікаво, що всі ці експерименти так однозначно й не відповіли, чи скорочується за умови виплати базового доходу мотивація до праці. Бо всі аналізовані практики або не фіксували зменшення кількості працевлаштованих, або рівень зайнятості протягом дії експерименту скорочувався, але несуттєво.
До того ж у Фінляндії, наприклад, один аспект цілком пропускається – те, що зайнятість не є єдиним способом вимірювання внеску в суспільство. Ніде в доповіді не йдеться про слово “волонтерство” або “неоплачувана робота”. А серед учасників проекту волонтерство збільшилося на 50%, а витрати на догляд за іншими людьми – на 35%.

 

Однак в 2019 році британський аналітичний центр New Economics Foundation (NEF) опублікував звіт, проаналізувавши 16 проектів базового доходу та прийшов до неприємного виводу:

Не існує доказів, що будь-яка версія універсального базового доходу буде загальнодоступною, достатньою і довгостроковою.

NEF проаналізував тестові проекти як в країнах третього світу (Індія, Кенія), так і в розвинених (Канада, США). Незважаючи на деякі позитивні результати, на кшталт поліпшення стану здоров’я і життя, жоден з проектів не показав, як подібна програма допоможе цілій нації в довгостроковій перспективі.

Автори звіту вважають, що кошти, необхідні для підтримки базового доходу, можна витрачати набагато ефективніше на реформування систем соціального захисту і для поліпшення суспільних послуг. Адже, за підрахунками, на забезпечення базовим доходом усіх громадян має витрачатися від 20 до 30% ВВП країни.

 

---

 

Від Швейцарії до Нідерландів, від Кенії до Силіконової долини суміш невпевненості і цікавості викликає інтерес до базового доходу, але його домінуюча ідеологія – і привабливість – утопічна.
Під нею ховається щось більш важливе – розмова про роль доходу і зайнятості в суспільстві майбутнього.
Якщо з життя кожної людини прибрати щоденне занепокоєння “про хліб насущний” – на що вона витратить той час, що звільнився?
На саморозвиток, здоров’я, творчість або ж на гортання Фейсбуку і перемикання каналів телевізора?

А на що витратили б його ви? 😉

 

P.S. Не забувайте підписуватися на нашу групу у Telegram – t.me/TASlife, нашу сторінку в Instagram – www.instagram.com/taslifeofficial/ та на нашу сторінку у Facebook – facebook.com/taslifeofficial