Анастасія Ведишева

Теорія прив’язаності Джона Боулбі

16.04.2021 903

У кожної революції є свої герої.

Герой революції відносин – Джон Боулбі, британський психіатр, родоначальник теорії прив’язаності, яка за останні сорок років глибоко проникла в нашу культуру і змінила сучасні підходи до виховання дітей.

Боулбі, який народився в 1907 році в аристократичній родині, був четвертим з шістьох дітей і, як було прийнято тоді у вищому суспільстві, бачив своїх батьків нечасто.
Вмиті і охайно вдягнені, вони зустрічалися з матір’ю раз на день – за чаєм, а батька, хірурга, бачили взагалі раз у тиждень – по неділях. Весь інший час діти проводили з няньками, покоївками і гувернантками, до яких були прив’язані більше, ніж до батьків. У віці ж семи років Джона, також за звичаями того часу, відправили в закриту приватну школу-інтернат і ця подія, за визнанням самого психіатра, дуже сильно його травмувала.

В результаті питання відносин дітей з батьками та іншими значущими дорослими стало для Боулбі особистим, важливим і цікавим.

Він почав вивчати психологію, працював в прогресивних інтернатах з важкими підлітками, потім став лікарем, а пізніше – психоаналітиком.

І незабаром опинився в опозиції до ортодоксів психоаналізу. Спираючись на вчення Фрейда, вони вважали, що проблеми пацієнтів майже завжди є внутрішніми, тоді як власний досвід змушував Боулбі вірити, що проблеми багатьох його пацієнтів були викликані зовнішніми причинами – їх реально існуючими відносинами з іншими людьми.

Продовжуючи працювати з дітьми та підлітками із порушеннями психіки, Боулбі дійшов висновку, що розрив або відсутність емоційного зв’язку з батьками або іншими значущими дорослими можуть перешкоджати здоровому емоційному і соціальному розвитку дитини, приводячи до відчудження та озлобленості.

Однак теорії Боулбі бракувало емпірично підтверджених доказів. Тут на допомогу йому прийшла психолог-дослідник з Канади Мері Ейнсворт (на фото внизу вона у центрі).
Ейнсворт розробила простий, але хитромудрий експеримент, який досі вважається одним з найбільш важливих і переламних в історії всієї психології.

“Незнайома ситуація”

Експеримент був названий “Незнайома ситуація” – в інтернеті можна знайти кілька протоколів його проведення.

Суть його дуже проста: мати з дитиною віком до трьох років запрошується в незнайоме приміщення. Через кілька хвилин з’являється співробітник, а мати йде – малюк залишається один на один з незнайомим йому дорослим. Через три хвилини мати повертається.

Більшість дітей, природно, засмучується, коли бачать, що мати залишає приміщення: вони починають плакати, жбурляти іграшки, неспокійно обертатися з боку в бік.
А в момент возз’єднання дитини з матір’ю і проявляється одна з трьох моделей поведінки, і ці моделі визначають тип емоційного зв’язку, що склался між малюком і матір’ю.

Числені дослідження виявили закономірність – у життєрадісних діток, які швидко заспокоюються, легко йдуть на контакт зі своїми мамами, коли ті повертаються до кімнати, і потім продовжують досліджувати навколишній простір, мами зазвичай теплі і чуйні.

У дітей, які продовжують нервувати, демонструють ворожість і вимогливість або відчайдушно чіпляються за матір, коли та повертається, мами, частіше за все, емоційно непослідовні. Вони то пестять дитину, то відштовхують її від себе.

І третя група – діти, які не виявляють ні радості, ні смутку чи гніву і залишаються байдуже відстороненими – це діти емоційно холодних матерів.

Боулбі і Ейнсворт визначили ці емоційні стратегії, або типи прив’язаності дітей, як надійний, тривожно-амбівалентний і уникаючий відповідно.

Боулбі пощастило дожити до того дня (пішов з життя він у 1991 році), коли його теорія прив’язаності стала наріжним каменем виховання дітей в західному світі.

А як же дорослі?

Сьогодні ніхто не ставить під сумнів той факт, що маленькі діти потребують постійної фізичної і емоційної близькості з батьками та рідними. Ця колись революційна ідея стала для нас аксіомою.
Але тільки якщо мова йде про дітей.

Багато хто досі впевнений, що така залежність закінчується в підлітковому віці. Однак Боулбі так не вважав. Він підкреслював, що потреба в близькості з декількома значущими для нас людьми, потреба в прив’язаності зберігається у нас протягом усього життя і що саме вона формує наші стосунки, коли ми дорослішаємо.

Він писав: “Всі ми з моменту народження і до самої смерті відчуваємо себе щасливими лише тоді, коли життя наше організоване як низка пізнавальних екскурсій – коротких або довгих – у великий світ із зони безпеки, яку формують собою близькі нам люди”.

Боулбі і Ейнсворт прийшли до висновку, що діти встановлюють зі своїми батьками три види прив’язаності. Однак те ж саме вірно і для дорослих. Базовий тип прив’язаності людини формується в дитинстві і впливає в подальшому на все її життя.

Надійний тип прив’язаності – оптимальний варіант – формується природним чином, коли ми зростаємо в упевненості, що головні для нас люди постійно будуть поруч і завжди відгукнутися на наш заклик.
Ми вчимося звертатись за розрадою і підтримкою, коли вони нам потрібні, із впевненістю, що майже напевно її отримаємо. Така близькість – несуча конструкція всього нашого життя, спираючись на яку ми залишаємося спокійними і емоційно врівноваженими в будь-якій ситуації.
Нас не лякає близькість і потреба в інших, не з’їдає занепокоєння і тривога, що нас зрадять або кинуть. Ми наче всією своєю поведінкою заявляємо: “Я знаю, що ти потрібен мені, а я- тобі. І це нормально. Навіть прекрасно. Тож давай станемо один для одного найближчими людьми“.

Однак деякі з нас були прив’язані в дитинстві до людей, ставлення яких до нас було непередбачуваним, непослідовним, зневажливим і навіть жорстоким. В результаті у нас сформувався один з двох так званих ненадійних типів прив’язаності – тривожно-амбівалентний або уникаючий, який автоматично включається, коли ми (або партнер) починаємо потребувати близькості.

При тривожно-амбівалентному типі нас в будь-якій нестандартній ситуації починають накривати емоції; ми схильні непокоїтись, що нас кинуть, і тому звично шукаємо підтверджень і вимагаємо доказів любові.
Ми немов запитуємо: “Ти зі мною? Ти поруч? Це точно? Доведи. Я не відчуваю впевненості. Доведи ще чим-небудь.

При уникаючому типі ми, навпаки, схильні гасити і ховати свої емоції, щоб захиститися і не стати вразливими або залежними від інших. Ми заперечуємо власну потребу в прив’язаності і намагаємося уникати справжньої близькості. Інші люди для нас – джерело небезпеки, а не спокою і комфорту.
І ми транслюємо: “Мені від тебе нічого не треба. Роби що хочеш, мене і так все влаштовує“.

Тип прив’язаності безпосередньо пов’язаний з тим, як ми бачимо себе та інших. Ці ментальні моделі визначають, як ми регулюємо свої емоції, чого чекаємо від відносин і як трактуємо будь-які дії партнера; вони ж закладають поведінкові шаблони.

Люди з надійним типом прив’язаності, як правило, вважають себе гідними і такими, що заслуговують любові, а оточуючих – надійними і гідними довіри. Вони вірять в свої відносини і готові вчитися їх вибудовувати.

Люди з тривожним патерном схильні ідеалізувати інших і сильно сумніваються у власній цінності та своїй прийнятності в якості партнерів. Як наслідок, вони з одержимістю шукають і вимагають схвалення і запевнення, що їх люблять і не збираються кидати.

Люди з уникаючим типом прив’язаності вірять в те, що вони гідні любові, – принаймні, здатні себе в цьому переконати, а будь-які сумніви – придушити. Але ось оточуючі, на їхню думку, абсолютно ненадійні і абсолютно не заслуговують на довіру.

Навіть розповідаючи про минуле або мріючи про майбутнє, люди тривожно-амбівалентні опишуть себе нелюбимими і без п’яти хвилин кинутими, а уникаючі – відстороненими і тими, хто нічого не відчуває.

Прив’язанність та розлука.

Психолог Дебор Девіс з Невадського університету в Ріно провела передове дослідження, яке демонструє, що патерни прив’язаності впливають навіть на те, як пари розлучаються.

Через інтернет вона зібрала 5 000 анкет, питання в яких дозволяли визначити тип прив’язаності і оцінити поведінку респондентів в період завершення відносин.
Дослідження Девіс виросло з її особистого досвіду: її шлюб розпадався, і її чоловіка кидало з нестримного обожнювання в дику лють.
Вона задумалася про описані Боулбі прояви пережитого дітьми стресу в стосунках – гнівного протесту, чіпляння і пошуку, депресії і розпачу – і вирішила перевірити, чи можна спрогнозувати поведінку дорослих людей в критичний для їхніх відносин час.

Вона передбачала, що люди з тривожним типом прив’язаності намагатимуться повернути партнера, висуваючи вимоги і кидаючись погрозами. І її гіпотеза підтвердилася.

Респонденти з тривожно-амбівалентним патерном частіше заявляли, що стають ніби одержимими, відчувають сильний гнів і здатні на ворожі, загрозливі дії – наприклад, пошкодження майна. Вони також повідомляли, що партнер, який йде від них, починає здаватися їм більш привабливим і гостро необхідним.

Уникаючий тип людей йде від конфліктів, мінімізуючи контакти з партнером, який був ініціатором розлуки. Вони зіщулюються і замикаються в собі, вважаючи, що їм все одно більше нема на кого розраховувати. Вони не діляться своїми почуттями з друзями, але намагаються відволікти себе від переживань, позбавляючись будь-яких нагадувань про відносини, які щойно закінчились і намагаючись придушити неприємні емоції.
Уникаючий тип також схильний деякий час не заводити нових відносин, тоді як тривожно-амбівалентні люди, навпаки, часто намагаються відразу ж їх зав’язати.

Іронія в тому, що коли нам вдається встановити більш надійний зв’язок з партнером, ми не тільки щасливіші в стосунках – ми також менш нещасні, втрачаючи любов.

Важливо відзначити, що не так давно вчені прийшли до обнадійливих висновків: хоча типи прив’язаності відносно стабільні, їх все ж можна міняти.

Ваша поведінка відбивається на патернах партнера, а його – на ваших.
Наприклад, тривожно-амбівалентна жінка у відносинах з надійним чоловіком, який в будь-якій ситуації залишається відкритим і чуйним, поступово навчиться новим “па” в танці під назвою “любов”.

Кохання дійсно здатне нас змінити.

Правильний партнер може зробити нас більш відкритими і спокійними. А щасливі відносини дадуть шанс переглянути власні моделі поведінки, що сформувалися в дитинстві.
Тож не бійтеся змінюватись – кохайте і будьте коханими!

 

При написанні блогу використані фрагменти книги Сью Джонсон “Почуття любові. Новий науковий підхід до романтичних відносин”

Сподобалась стаття?
Поділись з друзями!

Чи була стаття корисною?

Залиш свій відгук!

Заголовок

5 простих кроків до дорослого життя

Анастасія Ведишева

Анастасія Ведишева

35
Кажуть, коли вперше розумієш, що гіркий шоколад - смачний, оливки - ще смачніші, а сир з пліснявою - то взагалі феєрія, все, шляху назад немає - ти остаточно ст...
2 хв на читання 35
  • #Лайф-хак від ТАС
2 хв на читання
27.07.2021 Читати
Чи є можливість заробити більше 5% річних у доларах?

Ярослав Панченко

Ярослав Панченко

116
У першій частині статті ми розглянули можливості заробітку на заощадженнях у доларах США. Депозит у банку, державні облігації, і нарешті, ТАС-Інвест валютний –...
116
  • #ШколаТАС
26.07.2021 Читати
Як відрізнити меланому від родимки та врятувати життя?

Наталія Стихальська

Наталія Стихальська

223
У різні часи люди по-різному відносилися до родимок. В середньовіччя за «мітку диявола» могли спалити на вогнищі, оголосивши відьмою, а ось, наприклад, при дво...
223
  • #ДокторТАС
  • #ТАС_про_ЗДОРОВ'Я
23.07.2021 Читати
Про аспірин

Іван Дмитрик

Іван Дмитрик

98
Як це часто буває, назва статті майже немає жодного відношення до самого її вмісту. Якось воно так пишеться та й пишеться... Думав спочатку написати про «втори...
98
  • #ТАС_про_ЗДОРОВ'Я
22.07.2021 Читати
Особистий кабінет Клієнта Увійти
Особистий кабінет Консультанта Увійти
TAD: робочий простір Консультанта Увійти