Анастасія Ведишева

Теорія прив’язаності Джона Боулбі

16.04.2021 1749

У кожної революції є свої герої.

Герой революції відносин – Джон Боулбі, британський психіатр, родоначальник теорії прив’язаності, яка за останні сорок років глибоко проникла в нашу культуру і змінила сучасні підходи до виховання дітей.

Боулбі, який народився в 1907 році в аристократичній родині, був четвертим з шістьох дітей і, як було прийнято тоді у вищому суспільстві, бачив своїх батьків нечасто.
Вмиті і охайно вдягнені, вони зустрічалися з матір’ю раз на день – за чаєм, а батька, хірурга, бачили взагалі раз у тиждень – по неділях. Весь інший час діти проводили з няньками, покоївками і гувернантками, до яких були прив’язані більше, ніж до батьків. У віці ж семи років Джона, також за звичаями того часу, відправили в закриту приватну школу-інтернат і ця подія, за визнанням самого психіатра, дуже сильно його травмувала.

В результаті питання відносин дітей з батьками та іншими значущими дорослими стало для Боулбі особистим, важливим і цікавим.

Він почав вивчати психологію, працював в прогресивних інтернатах з важкими підлітками, потім став лікарем, а пізніше – психоаналітиком.

І незабаром опинився в опозиції до ортодоксів психоаналізу. Спираючись на вчення Фрейда, вони вважали, що проблеми пацієнтів майже завжди є внутрішніми, тоді як власний досвід змушував Боулбі вірити, що проблеми багатьох його пацієнтів були викликані зовнішніми причинами – їх реально існуючими відносинами з іншими людьми.

Продовжуючи працювати з дітьми та підлітками із порушеннями психіки, Боулбі дійшов висновку, що розрив або відсутність емоційного зв’язку з батьками або іншими значущими дорослими можуть перешкоджати здоровому емоційному і соціальному розвитку дитини, приводячи до відчудження та озлобленості.

Однак теорії Боулбі бракувало емпірично підтверджених доказів. Тут на допомогу йому прийшла психолог-дослідник з Канади Мері Ейнсворт (на фото внизу вона у центрі).
Ейнсворт розробила простий, але хитромудрий експеримент, який досі вважається одним з найбільш важливих і переламних в історії всієї психології.

“Незнайома ситуація”

Експеримент був названий “Незнайома ситуація” – в інтернеті можна знайти кілька протоколів його проведення.

Суть його дуже проста: мати з дитиною віком до трьох років запрошується в незнайоме приміщення. Через кілька хвилин з’являється співробітник, а мати йде – малюк залишається один на один з незнайомим йому дорослим. Через три хвилини мати повертається.

Більшість дітей, природно, засмучується, коли бачать, що мати залишає приміщення: вони починають плакати, жбурляти іграшки, неспокійно обертатися з боку в бік.
А в момент возз’єднання дитини з матір’ю і проявляється одна з трьох моделей поведінки, і ці моделі визначають тип емоційного зв’язку, що склался між малюком і матір’ю.

Числені дослідження виявили закономірність – у життєрадісних діток, які швидко заспокоюються, легко йдуть на контакт зі своїми мамами, коли ті повертаються до кімнати, і потім продовжують досліджувати навколишній простір, мами зазвичай теплі і чуйні.

У дітей, які продовжують нервувати, демонструють ворожість і вимогливість або відчайдушно чіпляються за матір, коли та повертається, мами, частіше за все, емоційно непослідовні. Вони то пестять дитину, то відштовхують її від себе.

І третя група – діти, які не виявляють ні радості, ні смутку чи гніву і залишаються байдуже відстороненими – це діти емоційно холодних матерів.

Боулбі і Ейнсворт визначили ці емоційні стратегії, або типи прив’язаності дітей, як надійний, тривожно-амбівалентний і уникаючий відповідно.

Боулбі пощастило дожити до того дня (пішов з життя він у 1991 році), коли його теорія прив’язаності стала наріжним каменем виховання дітей в західному світі.

А як же дорослі?

Сьогодні ніхто не ставить під сумнів той факт, що маленькі діти потребують постійної фізичної і емоційної близькості з батьками та рідними. Ця колись революційна ідея стала для нас аксіомою.
Але тільки якщо мова йде про дітей.

Багато хто досі впевнений, що така залежність закінчується в підлітковому віці. Однак Боулбі так не вважав. Він підкреслював, що потреба в близькості з декількома значущими для нас людьми, потреба в прив’язаності зберігається у нас протягом усього життя і що саме вона формує наші стосунки, коли ми дорослішаємо.

Він писав: “Всі ми з моменту народження і до самої смерті відчуваємо себе щасливими лише тоді, коли життя наше організоване як низка пізнавальних екскурсій – коротких або довгих – у великий світ із зони безпеки, яку формують собою близькі нам люди”.

Боулбі і Ейнсворт прийшли до висновку, що діти встановлюють зі своїми батьками три види прив’язаності. Однак те ж саме вірно і для дорослих. Базовий тип прив’язаності людини формується в дитинстві і впливає в подальшому на все її життя.

Надійний тип прив’язаності – оптимальний варіант – формується природним чином, коли ми зростаємо в упевненості, що головні для нас люди постійно будуть поруч і завжди відгукнутися на наш заклик.
Ми вчимося звертатись за розрадою і підтримкою, коли вони нам потрібні, із впевненістю, що майже напевно її отримаємо. Така близькість – несуча конструкція всього нашого життя, спираючись на яку ми залишаємося спокійними і емоційно врівноваженими в будь-якій ситуації.
Нас не лякає близькість і потреба в інших, не з’їдає занепокоєння і тривога, що нас зрадять або кинуть. Ми наче всією своєю поведінкою заявляємо: “Я знаю, що ти потрібен мені, а я- тобі. І це нормально. Навіть прекрасно. Тож давай станемо один для одного найближчими людьми“.

Однак деякі з нас були прив’язані в дитинстві до людей, ставлення яких до нас було непередбачуваним, непослідовним, зневажливим і навіть жорстоким. В результаті у нас сформувався один з двох так званих ненадійних типів прив’язаності – тривожно-амбівалентний або уникаючий, який автоматично включається, коли ми (або партнер) починаємо потребувати близькості.

При тривожно-амбівалентному типі нас в будь-якій нестандартній ситуації починають накривати емоції; ми схильні непокоїтись, що нас кинуть, і тому звично шукаємо підтверджень і вимагаємо доказів любові.
Ми немов запитуємо: “Ти зі мною? Ти поруч? Це точно? Доведи. Я не відчуваю впевненості. Доведи ще чим-небудь.

При уникаючому типі ми, навпаки, схильні гасити і ховати свої емоції, щоб захиститися і не стати вразливими або залежними від інших. Ми заперечуємо власну потребу в прив’язаності і намагаємося уникати справжньої близькості. Інші люди для нас – джерело небезпеки, а не спокою і комфорту.
І ми транслюємо: “Мені від тебе нічого не треба. Роби що хочеш, мене і так все влаштовує“.

Тип прив’язаності безпосередньо пов’язаний з тим, як ми бачимо себе та інших. Ці ментальні моделі визначають, як ми регулюємо свої емоції, чого чекаємо від відносин і як трактуємо будь-які дії партнера; вони ж закладають поведінкові шаблони.

Люди з надійним типом прив’язаності, як правило, вважають себе гідними і такими, що заслуговують любові, а оточуючих – надійними і гідними довіри. Вони вірять в свої відносини і готові вчитися їх вибудовувати.

Люди з тривожним патерном схильні ідеалізувати інших і сильно сумніваються у власній цінності та своїй прийнятності в якості партнерів. Як наслідок, вони з одержимістю шукають і вимагають схвалення і запевнення, що їх люблять і не збираються кидати.

Люди з уникаючим типом прив’язаності вірять в те, що вони гідні любові, – принаймні, здатні себе в цьому переконати, а будь-які сумніви – придушити. Але ось оточуючі, на їхню думку, абсолютно ненадійні і абсолютно не заслуговують на довіру.

Навіть розповідаючи про минуле або мріючи про майбутнє, люди тривожно-амбівалентні опишуть себе нелюбимими і без п’яти хвилин кинутими, а уникаючі – відстороненими і тими, хто нічого не відчуває.

Прив’язанність та розлука.

Психолог Дебор Девіс з Невадського університету в Ріно провела передове дослідження, яке демонструє, що патерни прив’язаності впливають навіть на те, як пари розлучаються.

Через інтернет вона зібрала 5 000 анкет, питання в яких дозволяли визначити тип прив’язаності і оцінити поведінку респондентів в період завершення відносин.
Дослідження Девіс виросло з її особистого досвіду: її шлюб розпадався, і її чоловіка кидало з нестримного обожнювання в дику лють.
Вона задумалася про описані Боулбі прояви пережитого дітьми стресу в стосунках – гнівного протесту, чіпляння і пошуку, депресії і розпачу – і вирішила перевірити, чи можна спрогнозувати поведінку дорослих людей в критичний для їхніх відносин час.

Вона передбачала, що люди з тривожним типом прив’язаності намагатимуться повернути партнера, висуваючи вимоги і кидаючись погрозами. І її гіпотеза підтвердилася.

Респонденти з тривожно-амбівалентним патерном частіше заявляли, що стають ніби одержимими, відчувають сильний гнів і здатні на ворожі, загрозливі дії – наприклад, пошкодження майна. Вони також повідомляли, що партнер, який йде від них, починає здаватися їм більш привабливим і гостро необхідним.

Уникаючий тип людей йде від конфліктів, мінімізуючи контакти з партнером, який був ініціатором розлуки. Вони зіщулюються і замикаються в собі, вважаючи, що їм все одно більше нема на кого розраховувати. Вони не діляться своїми почуттями з друзями, але намагаються відволікти себе від переживань, позбавляючись будь-яких нагадувань про відносини, які щойно закінчились і намагаючись придушити неприємні емоції.
Уникаючий тип також схильний деякий час не заводити нових відносин, тоді як тривожно-амбівалентні люди, навпаки, часто намагаються відразу ж їх зав’язати.

Іронія в тому, що коли нам вдається встановити більш надійний зв’язок з партнером, ми не тільки щасливіші в стосунках – ми також менш нещасні, втрачаючи любов.

Важливо відзначити, що не так давно вчені прийшли до обнадійливих висновків: хоча типи прив’язаності відносно стабільні, їх все ж можна міняти.

Ваша поведінка відбивається на патернах партнера, а його – на ваших.
Наприклад, тривожно-амбівалентна жінка у відносинах з надійним чоловіком, який в будь-якій ситуації залишається відкритим і чуйним, поступово навчиться новим “па” в танці під назвою “любов”.

Кохання дійсно здатне нас змінити.

Правильний партнер може зробити нас більш відкритими і спокійними. А щасливі відносини дадуть шанс переглянути власні моделі поведінки, що сформувалися в дитинстві.
Тож не бійтеся змінюватись – кохайте і будьте коханими!

 

При написанні блогу використані фрагменти книги Сью Джонсон “Почуття любові. Новий науковий підхід до романтичних відносин”

Сподобалась стаття?
Поділись з друзями!

Чи була стаття корисною?

Залиш свій відгук!

Заголовок

Підсумки ІІ благодійного забігу “Біг Творить Добро”

Наталія Стихальська

Наталія Стихальська

49
16 жовтня відбувся другий офіційний благодійний забіг від вашої улюбленої страхової компанії TAS Life та Бігового клубу «Рука об руку». Цього разу забіг був пр...
23 хв на читання 49
  • #ЖиттяТАС
  • #ПартнериТАС
23 хв на читання
18.10.2021 Читати
Як сплачувати внески за Договором страхування?

Наталія Стихальська

Наталія Стихальська

104
Щоб не потрапити в ситуацію, коли страховий захист не діє саме тоді, коли стає потрібен, дуже важливо сплачувати внески по Договору страхування вчасно ;) Сього...
3 хв на читання 104
  • #Лайф-хак від ТАС
  • #ШколаТАС
3 хв на читання
15.10.2021 Читати
Благодійний забіг «Біг творить добро»: що потрібно знати перед стартом?

Наталія Стихальська

Наталія Стихальська

93
Вже цієї суботи, 16 жовтня, відбудеться наш другий благодійний забіг. Ми зібрали найрозповсюдженіші запитання від вас та хочемо надати на них відповідь. Наг...
4 хв на читання 93
  • #ЖиттяТАС
  • #ПартнериТАС
4 хв на читання
13.10.2021 Читати
5 помилок, які варто уникати Фінансовим консультантам

Анастасія Ведишева

Анастасія Ведишева

161
Продавати страхування життя - ще той челлендж. І не тільки тому, що цей продукт - не київська перепічка, а розмови про необхідність страхового захисту не дуже ...
3 хв на читання 161
  • #ШколаТАС
3 хв на читання
12.10.2021 Читати
Особистий кабінет Клієнта Увійти
Особистий кабінет Консультанта Увійти
TAD: робочий простір Консультанта Увійти