Кожному четвертому жителю планети немає 14 років. Це означає, що на Землі більше 2,2 мільярдів дітей.
Кожен з них, відповідно до Декларації прав дитини, потребує захисту та піклування.
Цій темі й присвячений Міжнародний День Захисту Дітей, який почали відзначати кожного 1 червня ще в далекому 1925 році.
Однак діти потребують захисту щодня і щогодини, а не тільки в той єдиний день на рік, коли прийнято про це спеціально говорити.
Однак раз прийнято - давайте поговоримо. Адже цей день - зайвий привід задуматися: чи в достатній мірі захищені сьогодні наші діти? І від чого їх взагалі потрібно захищати?
Від комп’ютерної залежності
Цивілізація породила глобальну загрозу - інтернет-залежність. Вона докорінно змінила характер відносин між батьками і дітьми. Раніше діти гуляли на вулиці, спілкувалися з однолітками і так чи інакше були на виду. Зараз вони живуть у своєму світі, куди часто немає доступу ні батькам, ні вчителям.
З одного боку, цей світ дозволяє дитині розвиватися, здобувати нові знання, певною мірою соціалізуватися. З іншого - він наповнений масою небезпек, які стороннім не помітні ...
Сьогодні кожен третій юнак проводить більше ніж чотири години в інтернеті в робочий день;
у 9,9% респондентів виявлена сильна інтернет-залежність, а у 81% (!) помірна інтернет-залежність, виходячи з таких показників, як кількість проведеного часу в інтернеті, мотиви проведення часу в інтернеті, ставлення до соціальних мереж, комп'ютерних ігор, інтернет-серфінгу.
В Україні розповсюджена саме кіберкомунікативна залежність, тобто залежність від спілкування в соціальних мережах, форумах, чатах, групових іграх і телеконференціях, що може призвести до заміни реальних членів сім'ї і друзів віртуальними.
Так, за проведеними дослідженнями, перше місце за відвідуванням посідають саме соціальні мережі — 27% загалом серед молоді. Вищий показник у дівчат — 29,8%, менший у хлопців — 23,9%
Дітей треба захищати від "зависання" дорослих у гаджетах.
Але ми справді віримо в те, що діти відкладуть смартфони тоді, коли бачать, як ми самі їх тримаємо в руках з ранку до ночі? Якщо нам у віртуальному світі цікавіше, ніж в цьому, то чому ж дітям не має бути там теж цікаво? І, якщо ми самі вмикаємо їм мультфім для того, аби вони жували корисну броколі, то на яку їхню любов сподіваємося? До броколі? Чи до мультфільмів? І ще. Вони не розповідатимуть своїх найсокровенніших таємниць батькам, у кишені яких невимкнений телефон. По якому, якщо задзвонить, батьки почнуть говорити. Навіть якщо дзвінок є важливішим за розмову з дитиною… Чи той дзвінок все таки важливіший завжди?
До чого ж призводить інтернет-залежність?
Чим вона небезпечна? Річ у тім, що надмірне перебування у віртуальному світі розлучає людину зі світом реальним, призводить до постійно високого рівня тривожності, емоційної відчуженості, труднощів із концентрацією уваги. Через занурення в мережу елементарно може порушуватися режим сну та харчування.
Як наслідок такого впливу ми можемо отримати суспільство індивідів, не здатних взаємодіяти, мислити колективно, бачити світ очами інших людей — своєрідний знеособлений світ.
Від зайвої ваги
Епідеміологія ожиріння у світі демонструє невтішну картину.
За даними ВООЗ, станом на 2018 рік в усьому світі понад 41 мільйона дітей віком від 0 до 5 років мають надлишкову вагу або ожиріння. У щорічному звіті експертів організації також йдеться про тенденцію до зростання цього показника у 2025 році до 70 мільйонів осіб.
На сьогодні в США, наприклад, близько 16,1 % підлітків мають підвищений індекс маси тіла. Аналогічна ситуація спостерігається і в низці європейських країн, де надмірну вагу має щонайменше 31,8% школярів. Так, у Великій Британії до огрядних зараховують 20% дітей і підлітків, в Іспанії — 27%, у Греції — 31%, в Італії — 36%, у Болгарії — 38%
Зазначимо, що не останнє місце в цьому переліку посідає і Україна — 10–11%.
А згідно з щорічними звітами Міністерства охорони здоров’я України, у країні щороку фіксують 15,5 тисяч нових випадків ожиріння в дітей.
Парадоксально, але в заможних країнах зайва вага є більшою проблемою серед бідніших та менш освічених верств населення, а в бідних странах навпаки.
Частково причиною збільшення проблеми надмірної ваги у світі є погіршення якості харчових продуктів. Наприклад, куряче м’ясо в результаті виведення найбільш продуктивних порід та зміни специфіки вирощення курей сьогодні містить на 260% більше жиру ніж 50 років тому.
Правильна дієта батьків до зачаття дитини також відіграє важливу роль в здоров’ї малюка.
Українські дієтологи одностайні: У когорті їх маленьких пацієнтів із надлишковою вагою найбільш суттєве значення серед факторів ризику має гіподинамія та порушення раціону харчування.
Також не варто забувати, що діти часто піддаються шкідливому впливу реклами - і масштаби цього впливу на уявлення про здорове харчування та здоровий спосіб життя взагалі - важко осягнути.
Так, у деяких країнах тільки по телебаченню діти бачать до 30 000 рекламних роликів протягом року. І більшість цих роликів популяризує вживання шкідливих продуктів: фаст-фуду, їжі з великою кількістю жирів та вуглеводів, газированих та алкогольних напоїв, цигарок тощо.
Огляд 23 досліджень, проведених в Латинській Америці, показав, що саме завдяки рекламі батьки, що мають надлишкову вагу, та їх діти надають перевагу придбанню нездорової їжі.
А у вибірці п'яти- і шестирічних дітей з Бразилії, Китаю, Індії, Нігерії і Пакистану 68% змогли ідентифікувати хоча б один логотип марки цигарок.
Від фізичного та сексуального насильства
Згідно статистики ЮНІСЕФ, зібраної в 2012 році, 61% дітей у віці 2-14 років зазнали «насильницького дисциплінування» (фізичного покарання та (або) психологічної агресії) вдома протягом місяця перед проведенням дослідження.
30% зазнали фізичного покарання, а 57% зазнали психологічної агресії (тобто на них підвищували голос, кричали, лаяли або ображали).
Менший відсоток (11%) матерів та опікунів вважав, що у процесі виховання дітей фізичне покарання необхідне.
При цьому Стаття 150 (7) Сімейного кодексу від 2003 року прямо забороняє батькам будь-які тілесні покарання дітей: «Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини».
А Закон «Про охорону дитинства» від 2001 року у статті 10 («Право на захист від усіх форм насильства») передбачає: «... Кожна дитина має право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності.»
Однак, схоже, не всі батьки здогадуються про існування цих законів...
У ході дослідження, в якому взяли участь 1000 українців у віці 15 років і старше, було встановлено, що:
41% респондентів не вважали, що тілесні покарання ніколи не повинні використовуватися, і з них:
72% батьків заявили, що вони давали ляпасів своїм дітям,
20% били або давали стусанів,
29% били дітей паском
і 29% били їх по обличчю.
Тож кропітка та фундаментальна робота із ставленням в нашому суспільстві щодо фізичних покарань дітей має проводитись на всіх рівнях - від державних установ та волонтерських організацій до особистої зміни у свідомості кожного дорослого, від якого залежить розвиток наступних поколінь. Ми маємо розірвати цю ланцюгову реакцію жорстокості.
Але окрім фізичних покарань є тема більш важка та ще більш табуйована.
Згідно із дослідженнями Ради Європи кожна п’ята дитина в Україні стала жертвою різних форм сексуального насильства (від розбещення до зґвалтування).
А згідно зі статистикою Національної поліції України, 70% постраждалих від сексуального насильства дітей є жертвами людей, що входять до їхнього кола довіри.
При цьому протягом 2020 року правоохоронці порушили 410 кримінальних справ щодо сексуального насильства над дітьми, а з початку цього року — ще 70.
На жаль, реальна кількість постраждалих у рази більша. Лише окремі випадки надходять до поліції. Більшість злочинів так і залишаються за зачиненими дверима та заплющеними очима жертв.
Кількість злочинів сексуального характеру, які вчиняються щодо дітей, останнім часом збільшується.
У нашому суспільстві не заведено говорити про сексуальне насильство над дітьми (яке зараз набуває нові форми та поширюється в онлайн). Батьки вважають що з їхньою дитиною це ніколи не станеться. Це призводить до неуважності батьків та недовіри. Дітям не вірять навіть в тих рідкісних випадках, коли ті наважуються розповісти свою жахливу правду. А наважитися важко – злочинці діють двома шляхами: чи будують дуже гарні стосунки з дитиною (подарунки, час, увага), чи залякують. У будь-якому випадку це стримує дитину від розповіді.
Тому дуже важливо, щоб з дитиною була поруч доросла людина, якій вона довіряє та відчуває любов і підтримку. Такою людиною можуть бути батьки чи інші рідні, вчитель, керівник спортивної студії чи наприклад наставник (якщо дитина в інтернаті). Це значно зменшує ризик потрапляння дитини у пастку насильства та збільшує її шанси на порятунок.
Якщо дитина розповідає про випадок насильства, треба негайно повідомити до поліції. На жаль, цей етап також викликає складнощі та зменшує рівень офіційно зафіксованих випадків (та шансів на покарання злочинців). Дитині можуть не повірити і у поліції, запевнити батьків, що нема потреби писати заяву. Особливо якщо це був випадок розбещення, а не зґвалтування.
У нашому суспільстві низький рівень розуміння, що розбещення дитини – злочин. Треба наполягати на прийнятті заяви та відкритті справи, навіть якщо насильство відбувалося через соціальні мережі (наприклад вимагання інтимних фото та шантаж).
Від булінгу
Зовнішність, вимова, поведінка, успіхи в навчанні, статки родини - все це може стати причинами булінгу дитини.
Булінг (цькування), згідно формулювання ЮНІСЕФ – це агресивна та вкрай неприємна поведінка однієї дитини або групи дітей по відношенню до іншої дитини, що супроводжується постійним фізичним і психологічним тиском.
Україна - в першій десятці країн Європи за його поширеністю з-поміж 11-15-річних школярів. Вона залишила далеко позаду не лише найбільш соціально благополучні Данію чи Норвегію, але й, приміром, Угорщину та Грецію. Такі дані наводить ВООЗ.
Статистика Дитячого Фонду ООН ЮНІСЕФ:
- до 70% дітей стикаються з проблемою булінгу;
- 35,5% українських підлітків брали участь в приниженні або знущанні над іншими;
- 37,9 % вважають себе потерпілими;
- більше 40% жертв цього негативного явища не діляться та ігнорують проблему, оскільки бояться погіршення ситуації.
- 29% опитаних підлітків були жертвами кібер-булінгу (цькування в інтернеті), а 16% були змушені пропускати через це шкільні заняття.
У Європі в таких ситуаціях застосовують механізм шкільної медіації. Спеціально підготовлений педагог чи психолог, який не має жодного стосунку до конфлікту, модерує зустрічі між дітьми, їх батьками та вчителями.
Всі отримують право висловитися, розповісти не лише про довідки, що "підтверджують побиття", але й про свої почуття, про своє бачення ситуації. В Україні поступово теж запроваджують цю практику.
"Діти булять, бо шукають спосіб висловлення агресивних почуттів, а також через власні страхи ізоляції. У такий спосіб намагаються позбутися відчуття безпорадності", - пояснює дитячий психолог.
Інколи діти роблять це, бо самі пережили насилля над собою або ж не розуміють, якими мають бути межі в стосунках.
"Сам винен", "стань на його місце", "будь вище цього" - найтиповіша реакція дорослих, яка призводить до хибних наслідків. Щоб припинити булінг, його треба визнати. Але в консервативних українських школах намагаються уникати конфліктних питань
Експерти звертають увагу на те, що найчисельнішою групою, на яку впливає булінг, є саме свідки. Діти зазвичай не вдаються до показового цькування без "глядачів".
Зрештою, у глибшому сенсі жертвами булінгу є всі діти: і ті, кого кривдять, і ті, хто це робить, і ті, хто пасивно чи активно за цим спостерігає. З усіма треба працювати, зокрема залучати дітей до спільної емоційно значущої діяльності.
В українських дітей формується звичка бути свідком булінгу й не реагувати або ж ще й заохочувати кривдників. І це позначається на психології уже дорослих людей.
Дізнатись більше про те, як протидіяти булінгу якщо ти підліток чи дорослий, можна на сайті https://www.stopbullying.com.ua/
І нехай це звучить банально, але це факт - зміни в суспільстві починаються зі зміни у свідомості кожного громадянина.
День Захисту Дітей має нагадати нам, що наше майбутнє - в прямому та переносному сенсі - в наших руках.
Ми можемо та маємо впливати на покращення рівня фізичної та психічної безпеки власних дітей, на зміни у свідомості батьків, на підвищення обізнаності українців в питаннях захисту дитячого здоров’я. І страхування життя та здоров’я дітей грає в цьому не останню роль.
Адже не забуваємо - про рівень розвитку суспільства можна казати, дивлячись на те, як воно ставиться до найменш захищених її членів.
За матеріалами статтей "Children: new threats to health", "UNICEF: Key demographic indicators" та мережі Інтернет
